Виникнення серфінгу

За легендами полінезійських племен серфінг виник кілька тисяч років тому. Спочатку як спосіб для рибалок доставити  на берег  зловлену рибу – дістатись берега на гребені хвилі.  Згодом гавайці  почали ловити хвилі на дерев’яних дошках, просто для отримання задоволення.

Перші відомі нам випадки серфінгу пов'язані з стародавньою Гавайською традицією "he'e nalu", що означає "ковзання по хвилі".  В цій культурі вірили в те що океан має обличчя, яке може відображати емоції.  

Щоб переконати море подарувати хороші хвилі для серфінгу гавайці покладались на  жерців  (kahuna), які молились і виконували ритуальні танці щоб вдовольнити океан. Також жерці благословляли новостворені серфборди і виконували спеціальні ритуали для того щоб додати мужності серферам кинути виклик океанові.

В ті часи в традиції серфінгу був присутній надзвичайно глибокий духовний аспект. Серфінг став невід’ємною частиною Гавайської культури і одним з улюблених занять королів, яке крім того підтримувало їх у відмінній фізичній формі.           

Той хто не розумів океан і не вмів ловити хвилі – не міг правити островом. Серфінг також був способом вирішення конфліктів. Регулярно влаштовувались змагання, в яких можна було не тільки продемонструвати вміння ловити хвилі і прославитись. За легенлами, багатство, честь а бувало і кохання :) ставились на карту.    

Вожді катались в найкращих спотах на острові, місцях куди постійно приходили сети  великих довгих хвиль. Звичайним людям відводились інші місця катання і заборонялось ловити хвилі там де це роблять вожді  і наближені їм особи. Зловити хвилю яку осідлав король (дроп ін) було сильним табу.    

В ті часи було 2 види серфбордів:  Оло  (14-16 футів) - для королів і Алайя (10-12футів) – для простих серферів. Для їх виготовлення використовувались такі породи дерева як Вілі-Вілі, Ула і Коа.  Це були дуже довгі і важкі дошки, щоб виконати поворот потрібно було занурювати 1ну ногу у воду (деякі лонгбордери використовують таку техніку і в наші дні)